«Палітурка» — Telegram-канал

🇺🇦🇵🇱 "Сніданок пахне трупом". Які книги про Україну читають у Польщі На жаль, у Східній Європі посилюються українофобські настрої. Польща тут не виняток. Ні українське суспільство, ні українська влада досі не запропонували дієвого плану, щоб зупинити цей небезпечний тренд. Більше того, недолугі дії української влади лише підживлюють антиукраїнські настрої в регіоні. Ми глибоко шкодуємо з цього приводу і вважаємо своїм обов’язком розібратися, чому ситуація розвивається саме так. Ми проаналізували 10 найбільш продаваних книг про Україну в Польщі — і ось що з’ясували: УКРАЇНА: Перетягування линви між Росією та Заходом Автори: Janvier T. Chando та Janvier Chouteu-Chando Книга аналізує Україну як поле геополітичного протистояння між Росією та Заходом. Автори розглядають, як міжнародні сили впливають на долю країни. Пограниччя. Подорож історією України 988–2022 Автор: Анна Рейд (Anna Reid) Поєднання історичного нарису та репортажу. Авторка подорожує Україною (від Києва до Донеччини та Криму) і розповідає її історію від часів Київської Русі до повномасштабної війни, уникаючи як української, так і російської пропаганди. Волинь. Ніщо не гаразд Автор: Кжесимир Дембський (Krzesimir Dębski) Особиста книга польського композитора, чия родина пережила Волинську трагедію 1943 року. Збірка свідчень очевидців про злочини УПА проти поляків. Автор наполягає на визнанні цих подій геноцидом. УКРАЇНЦІ: Політично некоректні оповіді. Частина VI Автор: Пйотр Зихович (Piotr Zychowicz) Контроверсійна книга з циклу «Політично некоректні оповіді». Автор жорстко розглядає найгостріші теми польсько-українських відносин: Волинь, УПА, акцію «Вісла», Голодомор, Дивізію СС «Галичина» та інші. Спів сирен: У глибину воєнної України Автор: Спев Сайрен (Spev Siren / Tomáš Forró) Глибокий репортаж словацького журналіста. Він подорожує лінією фронту, спілкується з солдатами, цивільними, колаборантами та патріотами. Книга без пафосу та пропаганди показує, як війна змінює людей і суспільство. ТРАГЕДІЯ УКРАЇНИ: Від малайзійського Boeing до війни Автор: Кеес ван дер Пейл (Kees van der Pijl) Науковий аналіз подій в Україні від збиття рейсу MH17 у 2014 році. Автор критично розглядає роль Заходу, Росії та геополітичні причини конфлікту. ВІЙНА В МОЄМУ ДОМІ. Коли конфлікт стає повсякденністю Автор: Павел Пенйонжек (Paweł Pieniążek) Репортаж польського військового кореспондента. Книга про те, як війна стала буденністю для українців — від перших днів вторгнення до тривалої війни. ВІЙНА Автор: Боб Вудворд (Bob Woodward) Книга відомого американського журналіста-розслідувача. Аналізує війну в Україні в контексті глобальної політики та рішень ключових гравців. Кліщі та контракти. Анатомія сучасного фронту Автор: Ігор Кшиштоф Єнда (Igor Krzysztof Jenda) Геополітичний та стратегічний аналіз війни в Україні. Автор розглядає поточну ситуацію на фронті та можливі альтернативні сценарії розвитку конфлікту. СНІДАНОК ПАХНЕ ТРУПОМ. Україна на війні Автор: Збігнєв Параф’янович (Zbigniew Parafianowicz) Один з перших репортажів польського журналіста з війни в Україні. Автор був на місці з перших днів вторгнення і описує жахи, героїзм та абсурд війни очима звичайних людей. @paliturka / Підтримати

🇵🇱🇺🇦"Велика Тривога". Що в Україні читають про Польщу? Наша публікація про книги про Україну, які читають у Польщі, викликала певний резонанс. Тому ми вирішили з’ясувати, а які ж книги про Польщу читають в Україні. Для цього ми ввели слово «Польща» в пошук одного популярного українського книжкового магазину й отримали 6 книг. У продажі на момент перевірки були лише 4. Із них: 4 книги з історії, 1 з політології (але все одно на історичну тему), 1 з юриспруденції. Ось короткий аналіз цих видань — наскільки вони вивірені, хто їх написав і де. Марчін Заремба — «Велика тривога. Польща 1944–1947. Народна реакція на кризу» Польський історик, професор Варшавського університету, співробітник Інституту політичних досліджень PAN. Книга 2012 року — ґрунтовна академічна монографія майже на 700 сторінок. Олег Криштопа — «Останні українці. Історії депортованих родин у Польщі після акції «Вісла»» Український журналіст і репортер. Книга — художній репортаж на основі інтерв’ю з депортованими лемками, бойками та іншими українцями після акції «Вісла» 1947 р. Станіслав Василевський — «Життя польське» (Życie polskie w XIX wieku) Класичний польський історик і есеїст (1885–1953), родом зі Станіславова, (нині Івано-Франківськ) працював у львівському Оссолінеумі. Книга — панорамний нарис польського життя XIX століття (політика, культура, побут). Богдан Гудь — «Від Люблінської унії до Волинських масакр. Чотири есе про українсько-польську історію» Доктор історичних наук, професор Львівського національного університету ім. І. Франка. Книга 2025 року — чотири есе на основі польських, українських та західних архівів. Політологія Тімоті Снайдер — «Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь. 1569–1999» Американський історик, професор Єльського університету, один із провідних світових фахівців зі Східної Європи. Оригінал видано Yale University Press у 2003 році. Юриспруденція Олексій Литвинов, Тетяна Пономарьова, Єгор Назимко — «Становлення та розвиток ювенальної пенальної політики Республіки Польща» Українські правознавці. Монографія 2015 року (видавництво «Дакор») — спеціалізоване кримінально-правове дослідження польського досвіду роботи з неповнолітніми правопорушниками. Можна сказати, що підбірка книг досить збалансована. На жаль, крикуни й політикани книг не читають, тим паче збалансованих. Ми не вітаємо останнє погіршення українсько-польських відносин і вважаємо, що воно було спричинене штучно. Ніякого позитивного результату воно не мало. Ганьба політиканам. @paliturka / Підтримати

🔫 Зростаюча українофобія в Східній Європі: небезпека, яку вперто не помічають Вчора стало відомо, що в Чехії обговорюють можливість позбавити Зеленського ордена Білого Лева. Цю ідею просуває права націоналістична партія «Свобода і пряма демократія» (SPD), яка входить до правлячої коаліції. Питання планують розглянути в парламенті. Навіть якщо пропозицію буде відхилено, саме обговорення цієї теми вже завдає шкоди Україні. Але якщо рішення буде ухвалено, коментатори, які ще недавно із запалом лаяли Польщу та її президента, змушені будуть переключитися на Чехію. Схожий сценарій цілком імовірний у Словаччині, Угорщині, Румунії та, можливо, в інших країнах — як Східної, так і Західної Європи. 🇪🇺 Не обов’язково відбирати нагороди: способів завдати шкоди Україні в її нинішньому вразливому становищі вистачає. Причина таких кроків — не принципова позиція, а звичайне політиканство та гнила дипломатія. Скандал навколо польської нагороди вже дав президенту Польщі Навроцькому помітне зростання рейтингу. Логічно, що інші лідери можуть захотіти повторити цей «успішний» досвід — вжалити Україну заради власної популярності. Президента Навроцького з його історичними опусами можна було просто проігнорувати. Натомість влаштували гучне публічне змагання — хто сильніше плюне в обличчя іншого. Змагання, яке привернуло увагу світових ЗМІ, виграв Навроцький. Насправді за всіма цими скандалами стоїть не історія, не УПА і не ордени. Реальна причина — це зростаюча українофобія в країнах Східної Європи. На жаль, цю серйозну й небезпечну тенденцію досі не хочуть бачити. Ситуація не виправиться сама собою, а спроби апелювати до співчуття щодо воюючої України в нинішніх умовах не спрацюють. Ми очікуємо не чергових скандалів та імпульсивних жестів, а виваженої, державної політики. Політики, яка базується на раціональних рішеннях, а не на короткостроковому популізмі. @paliturka / Підтримати

🇺🇸«Автобіографія» Бенджаміна Франкліна — книга, яку потрібно прочитати саме сьогодні На жаль, перший повноцінний переклад українською вийшов лише у 2020 році. В Україні ця книга досі майже невідома. А між тим саме вона є однією з ключових для розуміння США. Бенджамін Франклін (1706–1790) — один із найяскравіших поліматів XVIII століття: друкар, видавець, письменник, науковець, винахідник, масон високих ступенів 🔺, дипломат і один із «батьків-засновників» США. Його вважають класиком, бо він уособлює ідеали Просвітництва в американському варіанті: самовдосконалення, раціоналізм, громадянську чесноту, прагматизм і віру в те, що людина власними зусиллями може змінити світ. «Автобіографія» Бенджаміна Франкліна — це не товстий том. Вона охоплює лише першу половину його життя (до 1757 року), написана простою і живою мовою, ніби Франклін особисто з тобою розмовляє. Прочитати можна за один-два вихідні. Ми живемо в епоху, коли: 🏃‍♂️багато інформаційного шуму і мало справжньої дисципліни, 🏃‍♀️‍➡️усі хочуть швидкого результату, легко розгубитися в потоках контенту. Франклін пропонує інший шлях — повільний, усвідомлений і системний розвиток. І говорить про це не як теоретик, а як людина, яка все це випробувала на собі. Якщо ти зараз шукаєш, як жити осмисленіше, як формувати звички чи зберігати фокус — це одна з найкращих книг, до яких варто звернутися саме зараз. @paliturka / Підтримати

⚫️ 800 тис. книг знищено в Києві внаслідок російської атаки У ніч на 2 липня під час однієї з наймасованіших комбінованих атак Росії на Київ було повністю зруйновано центральний склад логістичної компанії Denka Logistics. На цьому складі зберігалася продукція українського видавництва BookChef. Внаслідок удару знищено близько 800 тисяч книг. Видавництво опублікувало заяву: «Це книги, над якими працювали автори, перекладачі, редактори, ілюстратори, дизайнери, друкарні, менеджери, логісти. Це роки роботи великої кількості людей. Найголовніше: всі наші люди живі! Це те, за що ми зараз тримаємося». ❗️На знак солідарності ми обрали та замовили в магазині видавництва книги, які здалися нам особливо цікавими. Шум. Хибність людських суджень Колектив авторів В оточенні ідіотів, або Як зрозуміти тих, кого неможливо зрозуміти Томас Еріксон Знаки. Таємна мова Всесвіту Лора Лінн Джексон Ефект Люцифера. Чому хороші люди чинять зло Філіп Зімбардо A Court of Frost and Starlight Sarah J. Maas (англійською) Ви теж можете це зробити. @paliturka / Підтримати

🇺🇸«Мобі Дік, або Білий кит» Германа Мелвілла — найамериканськіша книга Присвячується 250-річчю США. Ми недовго думали, яку ж книгу можна назвати «найамериканськішою». Мелвілл створив величезну, енциклопедичну епопею — з детальними описами китобійного промислу, філософією, наукою, міфологією, Біблією та Шекспіром. Це була свідома спроба молодого американського письменника створити національну літературу світового рівня, яка не поступається європейським класикам. Книга сповнена енергії, винахідливості та «gung-ho exuberance» (нестримного американського запалу). Вона як сама Америка — завжди молода, амбіційна, що прагне охопити весь світ і всі знання. Китобійний корабель «Пекод» як мікрокосм американського суспільства 🐋 Корабель і його екіпаж — це Америка в мініатюрі. Різношерстий екіпаж (білі американці, корінний американець Таштего, полінезійець Квікег, африканець Дагго та інші) відображає багатонаціональний, «плавильний котел» характер країни. 🇺🇸 Багато хто бачить у 30 членах команди символ 30 штатів Союзу того часу. На борту «Пекода» (попри сувору ієрархію) є відчуття демократичної рівності. Ішмаїл неодноразово говорить про «демократичну гідність» простих людей. Мелвілл, який сам багато плавав матросом, захоплювався цією стороною американського життя — на відміну від європейської становості. Замість прерій і Дикого Заходу — океан. 🌊Море у Мелвілла — це останній фронтир, простір свободи, пригод, випробувань і зустрічі з піднесеним/жахливим. «Зови мене Ішмаїл» — одне з найзнаменитіших перших речень у літературі — одразу задає тон: це історія людини, яка йде від цивілізації в дику стихію, щоб знайти себе (або втратити). У ній Америка дивиться на себе в дзеркало: з величчю, безумством, жагою підкорення і неминучою трагедією. Саме тому багато хто вважає її не просто великим романом, а одним із найамериканськіших творів в історії літератури — книгою, яка досі залишається актуальною, бо в ній продовжують впізнавати себе нові покоління американців. @paliturka / Підтримати

🇺🇸«Четвертий поворот» Вільяма Штрауса та Ніла Хоу (1997) — пророча і найобговорюваніша книга про майбутнє США Книга Вільяма Штрауса і Ніла Хоу «Четвертий поворот» (1997) та її продовження від Ніла Хоу (2023) пояснює просту ідею: історія рухається циклами, як пори року. Кожні 80–100 років повторюється один великий цикл, який ділиться на чотири етапи по 20–25 років. Чотири етапи циклу Зліт — час оптимізму, коли інституції сильні, а люди відчувають єдність. Пробудження — період духовного підйому і бунту проти старих правил. Розпад — росте індивідуалізм, інституції слабшають, суспільство ділиться (культурні війни). Криза (Четвертий поворот) — найважчий етап. Суспільство стикається з серйозними загрозами, відбувається мобілізація, старий порядок руйнується і народжується новий. Це час великих змін — «слава чи загибель». У кожному циклі народжуються чотири типи поколінь (Пророки, Мандрівники, Герої та Художники), які по-різному поводяться залежно від того, в якому етапі вони виросли. Що відбувається зараз За теорією, з 1946 року триває новий великий цикл. Зараз ми в Четвертому повороті — Кризі, який почався близько 2008 року. ⚡️Які пророцтва вже справдилися Багато хто зараз відзначає, наскільки точно збіглися ключові моменти з книги 1997 року: Криза мала початися в середині 2000-х — і справді, після фінансової кризи 2008 року все пішло по наростаючій. Пік потрясінь очікувався в 2020-х — і ми побачили пандемію, різке зростання поляризації, події січня 2021 року, глибоку недовіру до інституцій та геополітичні конфлікти. Перед Кризою мав бути період «Розпаду» з культурними війнами та ослабленням довіри — це точно описує 1980–2000-ті роки. Покоління мали зіграти свої ролі: мілленіали (як «Герої») входять у доросле життя саме під час кризи і змушені брати відповідальність, а буммери (як «Пророки») у старшому віці стають головними «моральними рульовими» в розділеному суспільстві. Звичайно, не все збіглося до дрібниць, але загальна картина — вхід у глибоку кризу з великими потрясіннями та необхідністю серйозних змін — у багатьох викликає відчуття «це про нас». Що каже оновлення 2023 року Ніл Хоу у новій книзі підтверджує: ми все ще всередині Кризи. Найгостріший момент, на його думку, припаде на початок — середину 2030-х. Після цього можливий вихід у новий період «Злету» — з оновленими інституціями, сильнішим відчуттям спільності та поверненням оптимізму. Криза несе небезпеки, але й шанс на справжнє оновлення. Чому книга особливо актуальна саме зараз Передбачений період «вирішення» Кризи (оригінально близько 2026 року) збігся з тим моментом, коли багато хто запитує: чи досяг хаос свого піку і що буде далі? Книга дає зрозуміле пояснення поточної поляризації і, що важливо, залишає надію — після зими завжди приходить весна. Простіше кажучи: у 2000–2030-ті Америка мала увійти в важку, але трансформаційну кризу. І на думку все більшої кількості людей, ми зараз саме посеред цього процесу. @paliturka / Підтримати

🇺🇦Чому теорія поколіннєвих циклів не працює в Україні Вчора ми отримали кілька приватних запитань: чи може працювати теорія циклічної історії, описана Вільямом Штраусом та Нілом Хоу, в Україні? Коротка відповідь — ні. І ось чому. По-перше, у нас немає навіть базових цифр для аналізу. За останніми даними, в Україні проживає 22–25 млн осіб, хоча нещодавно називалася цифра 30 млн. Статево-віковий склад населення відомий лише приблизно. Чисельність працездатного населення невідома. А чисельність населення після війни — взагалі невідома, навіть приблизно. По-друге, в американській історії цикли відносно «внутрішні» — вони формувалися під впливом власних війн, економічних підйомів і культурних рухів. Україна більшу частину своєї історії перебувала під сильним зовнішнім тиском (Російська імперія, Австро-Угорщина, СРСР, а зараз — повномасштабна війна з Росією). Такі потужні зовнішні шоки (Голодомор, Друга світова війна, Чорнобиль, 2014 та 2022 роки) сильно «ламають» рівні 80–100-річні цикли і створюють свої, більш різкі поколіннєві розриви. По-третє, теорія спирається на певний тип відносин між поколіннями, інституціями та суспільством, характерний для західної (особливо англо-протестантської) традиції. В українському суспільстві сильні інші фактори: пострадянська ментальність, вплив православної культури, регіональні відмінності та потужна роль зовнішньої агресії. Тому архетипи «Пророк — Мандрівник — Герой — Художник» і чотири повороти не будуть поводитися точно так само. @paliturka / Підтримати

🇺🇸🇺🇦Ніксон у 1990-ті роки та стратегічні провали України Річард Ніксон, 37-й президент США, у 1990-ті роки активно писав і говорив про Україну як про стратегічно ключову пострадянську державу, яку не можна ігнорувати на користь Росії. Він підкреслював її незалежність, необхідність збалансованої політики США та ризики конфлікту з Росією. Його погляди викладені у книзі Beyond Peace («Поза миром», 1994, вийшла незадовго до смерті Ніксона 22 квітня 1994 року) і особливо у знаменитому 7-сторінковому листі президенту Біллу Клінтону від 21 березня 1994 року (розсекречено у 2023 році). У березні 1994 року під час візиту до Києва Ніксон на спільній прес-конференції з Кравчуком заявив, що США в майбутньому можуть зіткнутися з вибором: зосереджуватися на Росії чи на Україні. Він відзначив зростання «асертивності» Росії після виборів 1993 року (включаючи вплив Жириновського) та страхи українців перед російським націоналізмом. Ніксон також пов’язував Україну з ширшим контекстом. У меморандумі 1992 року президенту Бушу «How to Lose the Cold War» («Як програти холодну війну») він попереджав: без рішучої західної допомоги реформи в країнах колишнього СРСР проваляться. Виникне «новий, більш небезпечний деспотизм» на основі російського націоналізму, який може застосувати силу для відновлення «історичних кордонів» Росії — і це призведе до воєн на пострадянському просторі. Результат, на думку тих, хто цитує Ніксона сьогодні: упущений шанс 1990-х зміцнити незалежну, процвітаючу та реформовану Україну як надійного партнера Заходу. Слабка економіка та вразливість зробили її легкою мішенню для російського тиску. Попередження Ніксона про «вибухонебезпечну» ситуацію, ризики ігнорування України та можливий новий деспотизм у Росії справдилися. Однак основна вина за провал лежить на самій Україні. Леонід Кравчук (колишній партійний функціонер) не провів радикальної «шокової терапії», як у Польщі чи (частково) в Росії. Ціни лібералізували за російським зразком, а потім звинувачували Москву. Економіка впала сильніше, ніж у багатьох сусідніх країнах: гіперінфляція, падіння ВВП, корупція, швидке зростання олігархів. Парламент (Рада) був вкрай консервативним і блокував приватизацію (Ніксон прямо про це писав у 1994-му: приватизовано лише 2–5% проти ~40% у Росії). США та Захід вбачали в цьому відсутність політичної волі та «радянський менталітет» еліт. Кравчука критикували за політичне маневрування замість реформ. В українських елітах спостерігалися проросійські настрої, партійна еліта стрімко «перефарбувалася», вела себе аморфно і швидко корумпувалася. У підсумку Україна здавалася більш ризикованим і менш перспективним об’єктом для масштабних вкладень, ніж активно «реформована» Росія. Складалося враження, що Україна більше прагне до зближення з Росією, ніж із Заходом. @paliturka / Підтримати

👽ШІ пожирає старовинні та рідкісні книги (буквально) Книжкові магазини в Європі, що торгують рідкісними антикварними виданнями, зіткнулися з несподіваним попитом. Компанії, які спеціалізуються на штучному інтелекті (ШІ), закуповують великі партії таких книг, щоб використовувати їх для навчання мовних моделей та чат-ботів. Німецькі продавці антикварних книг обговорюють ситуацію на тематичних форумах. За їхніми словами, у деяких торговців замовляли книги на суму, що відповідає їхньому річному доходу. Крім того, у низці випадків видання знаходили нових власників, якими ніхто не цікавився протягом кількох років. Перевагу віддають науково-популярним та академічним книгам, тоді як романи практично не купують. Розробники ШІ цілеспрямовано шукають старі книги з регіональної історії, лінгвістики, правознавства та економіки — тексти, що містять історичні мовні варіанти та стилістичні тонкощі, яких поки немає в інтернеті. Раніше повідомлялося, що ШІ вже обробив усі цифрові текстові матеріали, які знаходяться в інтернеті у вільному доступі. Необробленими залишилися лише аналогові матеріали, тому американська технологічна компанія Anthropic у рамках секретного проєкту «Панама» скупила та відсканувала мільйони друкованих книг для навчання своїх ШІ-моделей. Для пришвидшення процесу з книг зрізали палітурки, 😨 що фактично означало їхнє знищення. Згодом каліфорнійську компанію звинуватили в порушенні авторських прав, однак вона погодилася виплатити 1,5 мільярда доларів для врегулювання позову. Торговці антикварними виданнями побоюються, що таке безцеремонне ставлення до старих книг призведе до втрати культурної спадщини. @paliturka / Підтримати

🇨🇳«Коли Китай правив морями: Флотилія скарбів під троном Дракона, 1405–1433» Луїза Леватес Якщо ви хочете зрозуміти, чому Китай так довго залишався «закритою» цивілізацією і чому саме Європа, а не Піднебесна, стала лідером епохи Великих географічних відкриттів — читайте саме цю книгу. Це не спекулятивна теорія, а чесна, добре задокументована і дуже захоплива історія реальних подій. У 1405–1433 роках імператор Чжу Ді (Юнле) відправив у море сім грандіозних експедицій під командуванням євнуха-адмірала Чжен Хе. Флот складався з сотень кораблів (деякі завдовжки понад 100 метрів), на борту яких було до 28 тисяч людей. Китайські «кораблі скарбів» на той момент були найбільшими і найтехнологічнішими суднами у світі. Луїза Леватес детально описує маршрути всіх семи подорожей. Ось основні регіони та країни, які відвідала флотилія. Південно-Східна Азія: В’єтнам, Ява та Суматра (Індонезія), Сіам (сучасний Таїланд), Борнео, Філіппіни, Шрі-Ланка (Цейлон), Індія — особливо важливий порт Калікут. Аравійський півострів і Перська затока. Східна Африка (найдальша точка): Сомалі, Кенія. Деякі дослідники стверджують, що окремі китайські кораблі досягали берегів Австралії та Північної Америки, однак для цих тверджень немає достатніх наукових підстав. Цілі експедицій. Не колонізація в європейському сенсі і не пошук нових земель для поселення. Головне — дипломатія та демонстрація сили («всі країни під небесами визнають владу Сина Неба»). Китайці прагнули збирати данину, розширювати торговельні зв’язки та підвищувати престиж імператора. Вони не намагалися захоплювати території чи навертати місцеве населення у свою віру. Китайці везли шовк, фарфор, лаки та золото, а поверталися з прянощами, коштовним камінням, екзотичними тваринами (в тому числі жирафами, 🦒 яких вважали міфічним цилінем) і послами, які визнавали владу китайського імператора. Чому все закінчилося. Після смерті імператора Юнле (1424) конфуціанські чиновники взяли гору над євнухами. Вони вважали морські експедиції дорогою витратою ресурсів, загрозою для внутрішньої стабільності та відволіканням від головної небезпеки — монголів на півночі. Почалися жорсткі заборони на далеке плавання, флотилію розібрали, верфі закрили. Через 100 років Китай уже не мав флоту, здатного протистояти португальцям. 🇵🇹 Луїза Леватес показує цей поворотний момент дуже чітко і без зайвих фантазій. Вона пояснює, чому Китай, маючи все необхідне для створення світової морської імперії, відмовився від цього шляху. На фото: Один із кораблів китайської флотилії в порівнянні з «Санта-Марією» — кораблем, на якому Колумб відкрив Америку. Пропорції збережено. @paliturka / Підтримати

🎂 Важко в це повірити, але Тому Хенксу сьогодні 70. У зв’язку з цим згадуємо культового Форреста Гампа — фільм і книгу Фільм «Форрест Гамп» (1994) Роберта Земекіса сильно відрізняється від роману Вінстона Грума 1986 року. Книга — це грубувата, сатирична та абсурдна плутівська історія, повна чорного гумору й цинізму. Фільм перетворив її на сентиментальну історію про невинного «простака», який мимоволі стає свідком ключових подій американської історії XX століття. У книзі Форрест — величезний хлопець (близько 2 метрів зростом і приблизно 110 кг у 16 років). Він ідіот-савант: геній у математиці, фізиці, шахах і музиці. Водночас він агресивний, часто лається матом, курить траву, має багато сексуальних зв’язків, може бути жорстоким і грає в рок-гурті. Не святий і не такий «чистий», як у фільмі. У фільмі він звичайної статури (Том Хенкс). Чистий, добрий, наївний і майже святий «простак». Немає лайки, наркотиків і агресії. У дитинстві в нього проблеми з ногами та ортопедичні скоби (це повністю вигадка сценаристів). Фраза про коробку шоколадок: • Фільм: «Життя — як коробка шоколадок. Ніколи не знаєш, що попадеться». • Книга: «Бути ідіотом — не коробка шоколадок».🍫 Вінстон Грум, автор, загалом схвалив фільм і сказав, що суть персонажа (людську гідність людини, яку всі вважають «ідіотом») зберегли. Але книга — це зовсім інша історія: більш жорстка, абсурдна, сатирична і подекуди шокуюча. Фільм зробив з неї універсальну історію про добро, любов та американську історію. 🇺🇸 Є сиквел книги — Gump & Co. (1995), де пригоди тривають ще безглуздіше. Але це вже інша історія. @paliturka / Підтримати

🇺🇦Книга першого посла України в Москві: гіркий розбір стратегічних провалів перших років незалежності Книга Володимира Крижанівського «Ми знову здобули державність. Спогади першого посла незалежної України в Росії» (2021) — це жорсткий, місцями гіркий аналіз перших кроків незалежної України, написаний людиною, яка була там: депутатом Верховної Ради I скликання, учасником Біловезької пущі та першим послом у Москві (1992–1994). Червоною ниткою через книгу проходить думка про неминучість конфлікту з імперською Росією. Але Крижанівський не звалює все на «підступного сусіда». Він прямо називає помилки самої України — ті, які, на його думку, зробили майбутні проблеми передбачуваними й частково рукотворними. Ось головні з них, які він виокремлює з позиції безпосереднього учасника подій. 1. Біловезька пуща — «величезна помилка» та «величезна дурниця» Це центральний і найболючіший момент книги та подальших інтерв’ю автора. «Нашою величезною помилкою стала активна участь у Біловежжі. Я був там особисто. І після багаторічних роздумів зрозумів, що ми помилилися. Нам не треба було там бути.» Україна вже мала Декларацію про суверенітет і провела референдум (навіть у Криму — 54 % за незалежність). На думку Крижанівського, нам не потрібен був цей документ. Він був потрібен тільки Єльцину — щоб прийти в Кремль і «показати Горбачову». Беручи участь у Біловезькій пущі, українці: фактично допомогли Єльцину захопити владу в Москві («Це ми, по суті, зробили Єльцина володарем Росії»). мало не підписали нову реальну союзну угоду (за словами упорядника книги Ігоря Стамбола, «лише дивом не було підписано нової реальної союзної угоди»); 2. Створення територіальної армії в Криму Ще одна «величезна дурниця», яку Крижанівський називає прямо: «А ще ми вчинили величезну дурницю, коли зробили територіальну армію в Криму. Цього не можна було робити в жодному разі. У Криму військо не мало бути прив’язане, як ми його прив’язали, й військові стали населенням півострова.» Прив’язавши армію до місцевого населення, Україна сама створила умови для майбутньої сепаратизації та анексії. Це була помилка, яку автор вважає принциповою й непростимою. 3. Загальна наївність і низька якість еліти. Крижанівський пише про «провінціалізм» і «кочубеївщину» частини української еліти, яка звикла дивитися на Москву. Він зазначає, що багато хто в 90-ті не розумів: Росія — це не просто «братній народ», а імперія, для якої незалежна Україна — екзистенційна загроза. Мир з Росією завжди був тимчасовим. Єльцин не напав на Україну в 90-ті значною мірою тому, що в Росії була глибока криза (нафта по 10–12 доларів за барель). Якби на місці Єльцина опинилася більш жорстка й рішуча людина (або якби вони помінялися місцями з Путіним), війна могла початися значно раніше. Головний урок книги. Крижанівський не ідеалізує 90-ті й не шукає виправдань. Він прямо каже: «Ми набили тисячі ґуль, щоб здобути досвід. Ми зробили багато помилок». Але ці помилки мали ціну — вони зміцнили реваншистські настрої в Росії та послабили позиції України. @paliturka / Підтримати

🇺🇸Раптово помер впливовий сенатор США Ліндсі Грем Він був неоднозначним політиком, і ми вирішили згадати про нього нарисом про важливу книгу «The Corruption of Lindsey Graham» Вільяма Салетана (2023), яка показує занепад не лише сенатора, а й політичних інститутів США. Автор використовує Грема як яскравий приклад того, як Республіканська партія поступово здалася Дональду Трампу та авторитарним тенденціям. Салетан показує еволюцію Грема поетапно. У 2015–на початку 2016 року сенатор був одним із найрізкіших критиків Трампа: називав його «куком», «демагогом», «расистським ксенофобом» і заявляв, що краще програти без Трампа, ніж перемогти з ним. Після перемоги Трампа на виборах Грем почав шукати з ним спільну мову — насамперед із зовнішньої політики. Поступово, крок за кроком, він переходив від критики до захисту, від захисту — до виправдання і нападок на тих, хто розслідував Трампа (імпічменти, 6 січня). Книга поділена на глави, де простежується цей шлях: від «моральної ясності» до «найкращого друга Трампа», зсуву влади, «внутрішніх ворогів», першого імпічменту, 6 січня і повернення Трампа як центральної фігури партії. Головний тезис: Трамп діяв як повільна отрута. 🦂 Грем та інші республіканці бачили небезпеку, але щоразу знаходили раціоналізації — заради впливу, виживання чи збереження влади. У підсумку партійні інститути та норми опинилися підпорядкованими одній людині. У будь-якому разі робота Салетана — корисний матеріал для розуміння, як публічний політик може поступово змінювати принципи під тиском обставин та партійної лояльності. Вона вийшла у 2023 році і не стосується пізніших подій, але залишається одним із найдетальніших розборів цього політичного перетворення. 🇺🇦Позиція Грема щодо України була загалом проукраїнською протягом багатьох років, але в 2025-му вона стала більш прагматичною і обережною під впливом Трампа. У 2026 році він знову активізувався як союзник України, особливо в питаннях санкцій та військово-технічного співробітництва. @paliturka / Підтримати

🇫🇷Немеркнуча французька класика. «Засуджений до смерті втік, або Дух віє, де хоче» У 1956 році Робер Брессон зняв фільм, який досі вважається одним із найчистіших і найпронизливіших творів світового кіно — «Засуджений до смерті втік, або Дух віє, де хоче». В основі — реальна історія лейтенанта Андре Девіньї, бійця французького Опору. У квітні 1943 року гестапо заарештувало його в Аннемассі. Після тортур і допитів — в’язниця Монлюк у Ліоні, смертний вирок. Більше чотирьох місяців в одиночній камері він готував втечу: плів мотузку з простирадл і одягу, виточував гачки з заліза, розбирав важкі дерев’яні двері міліметр за міліметром, вивчав кожен звук і крок охоронців. У ніч на 25 серпня 1943 року Девіньї разом із співкамерником здійснив те, що вважалося неможливим. Девіньї описав свій досвід у спогадах «Un condamné à mort s’est échappé» (українською — «Засуджений до смерті втік»), які вийшли того ж 1956 року. Книга написана сухо й точно, без найменшого пафосу — як технічний звіт про виживання та боротьбу з відчаєм. Саме цю книгу Брессон поклав в основу сценарію. Він особисто радився з Девіньї, знімав у реальній в’язниці (або її максимально точній реконструкції) і довірив головну роль непрофесійному акторові — студентові Франсуа Летер’є. Брессон зробив аскетичний шедевр, де напруга народжується не з динамічної дії, а зі звуку: скрегіт металу, краплі води, віддалені кроки, дихання людини в темряві. Великі плани рук, що працюють у повній тиші. Майже повна відсутність музики — лише «Kyrie» Моцарта в ключові моменти. Друга частина назви фільму — пряма цитата з Євангелія від Івана: «Дух віє, де хоче…». І в цій картині справді відчувається дихання чогось більшого, ніж просто історія втечі. Якщо ви ще не читали книгу Девіньї і не бачили фільм Брессона — саме час. Це одна з тих рідкісних історій, які не старіють. @paliturka / Підтримати

🇺🇦База народної мудрості В Україні з’явилася нова відкрита база народної мудрості verba. Автори платформи вирішили зібрати в одному цифровому корпусі українські прислів’я та приказки, які раніше були розпорошені по старих книгах і сканах. Пареміологія — це розділ фольклористики та мовознавства, що вивчає прислів’я, приказки та інші короткі народні вислови, в яких у стислій образній формі передається життєвий досвід, моральні настанови та світогляд народу. Фундаментом платформи стали оцифровані збірки видатних діячів та інституцій: «Галицькі приповідки і загадки» Григорія Ількевича 1841 року, фундаментальна праця Матвія Номиса «Українські приказки, прислів’я і таке інше» 1864 року, тритомне видання «Галицько-руських народних приповідок» Івана Франка, випущене Науковим товариством імені Шевченка у 1901–1910 роках, академічна збірка Видавництва АН УРСР 1961 року, а також репринт «Практичного російсько-українського словника приказок» Г. Млодзинського. Загалом у корпусі зібрано майже сорок дев’ять тисяч записів, що охоплюють період понад сто вісімдесят років. Тепер у базі можна шукати вирази не лише за окремими словами, а й за змістом завдяки семантичному пошуку на основі штучного інтелекту. Кожен запис містить оригінальний текст зі старовинним правописом, сучасну нормовану версію та тематичну розмітку. Для зручності передбачено режим вільного перегляду, а також можливість зберігати улюблені вирази. Крім того, платформа дозволяє створювати візуальні картки для поширення прислів’їв. Таким чином, значна частина української народної мудрості, яка раніше була доступна лише в паперовому вигляді, тепер зібрана в одному місці з сучасними інструментами пошуку та повністю відкрита для всіх. Ми переглянули ці прислів’я. Більшість із цих висловів — це класичний грубуватий народний гумор XIX століття. Вони часто побудовані на іронії, абсурді або дуже прямолінійних порівняннях. Наприклад: «Наговорив такого, що як би дав псу з’їсти, то би здох.» (Франко, 1901) «Не кажи дурному перднути, бо він ся вс-е.» (Франко, 1901) «Ото-то горе, що риба в морі!» (Бобкова) @paliturka / Підтримати