Пасторський щоденник

Чим відрізняється недавня совєтська імперія від теперішньої російської? По ідеології та людиноненависницьких діях нічим, сильно різняться по географії і кінець першої ми вже бачили, а цієї поки ні… 🙏Не дай Господи множити їх злочини безкарно і тривало…

«Адже ти сказав: Господь – мій притулок. Всевишнього зробив ти своєю фортецею. Псалом 91:9. Віросповідання: Господь — мій притулок. Особистий вибір довіри, чи дія віри: Всевишнього зробити своєю фортецею. Тобто повірити і твердо триматися переконання, що вся моя безпека — у Божих руках. Ні, Псалом 91 не навчає, що віруючий ніколи не переживатиме небезпек, страждань чи переслідувань (див. 91,14: «Я буду з ним у нещасті»). Навіть праведники зазнавали їх. Тому ідея псалму геніально проста: ти довіряєш Богу і глибоко переконаний, що Він з тобою, а тому ти відважно долаєш усе, що лише трапляється в твоєму життя. Бо віриш і знаєш, що твоя кінцева безпека знаходиться в Божих руках. Лише віра може триматися як твердого факту, що Бог є найпотужнішим захистом і гарантом моєї безпеки. І мене дуже тішать Господні Слова: «Покличе він до Мене – і Я дам йому відповідь; Я буду з ним у нещасті, визволю і прославлю його.» (91,15).

«У відповідь Господь сказав їй: Марто, Марто, ти журишся і клопочешся багато чим, а потрібне – одне. Марія ж вибрала кращу частку, яка не відбереться від неї!» Луки 10:41-42 Знаю цю історію, перечитав знову декілька разів. Щось в ній є таке, що дуже привертає мене і не відпускає. Мабуть це те, що «потрібне одне» — вибрати «кращу частку. Воно геніально просте і неймовірно недоступне. Кожен може виділити час з Богом, але тримати його вірно день за днем впродовж тривалішого часу дуже не просто. Мені знайоме ото «клопочешся багато чим» — воно затягує, мучить і втягує людину так, що без нього не мислимий щодень. І я розумію незамінність сісти і слухати, але за цей час треба боротись і воювати. Міркую, що мабуть того так багато суєти, що так мало тиші.... Хочу, як Марія, посеред суєти дня і тижня, доброї роботи для Ісуса і Його людей дарувати собі розкіш бути близенько до Нього, нікуди не спішити, ні на що не відволікатися, Його слухати і відповідати. Розумію що потребую «кращу частку» навіть більше, ніж її хочу. Бо шлях Марти мені ближчий. Але шлях Марії має краще теперішнє і майбутнє.

«А вже якщо Бог дав людині багатство та маєтки, то Він також дозволяє ними користуватись, розпоряджаючись своєю часткою, і радіти своєю працею, але усвідомлюючи, що все це – Божий дар. Адже така людина не матиме часу багато думати про короткочасність свого життя, тому що Бог захоплює її думки задоволенням у своєму серці.» Екклезіаста 5:18-19 У тебе є стабільний дохід, дах над головою, що одягти і що їсти? Ти багатший за два мільярди населення Землі. Тож поміркуймо про добро і маєтки, якими ми маємо «користуватись, розпоряджаючись своєю часткою, і радіти своєю працею, але усвідомлюючи, що все це – Божий дар» (Екклезіаста 5:18). Автор нагадує, що все, чим ми користуємося, є тією часткою, яку Бог довірив нам на час земного життя. При цьому ми не є абсолютними власниками свого майна, а лише Божими управителями! До розпорядництва, у світлі всієї біблійної науки про управління Божими ресурсами, належить старанна праця, посвячене служіння людям своїми дарами та мудре використання ресурсів: часу, сили і коштів. Як вірні розпорядники, ми добровільно віддаємо Господу те, що Він визначив для служіння Йому: підтримуємо свою помісну церкву (духовну родину), допомагаємо нужденним і беремо участь у проєктах Божого Царства. А в час війти всіляко підтримуємо й допомагаємо військовим у їхніх різних потребах. Варто пам’ятати: чим більше Бог довіряє людині, тим більшою стає її відповідальність бути добрим управителем цих благ. І головне — Божим даром є не лише самі матеріальні цінності, а й наше здоров'я, здібності, можливість працювати та надприродна здатність отримувати щиру радість від плодів своєї праці. Дуже влучно автор описує переваги, які має віруюча людина з таким правильним богослов’ям грошей: «Адже така людина не матиме часу багато думати про короткочасність свого життя, тому що Бог захоплює її думки задоволенням у своєму серці» (Екклезіаста 5:19). Перше. Людина не живе постійними тривогами через швидкоплинність життя — Бог наповнює її серце внутрішнім задоволенням завдяки прийнятому покликанню натхненно працювати й відповідально розпоряджатися заробленим. Друге. Вона вміє по-справжньому насолоджуватися Божими дарами — сім'єю, працею, відпочинком і щоденними дрібницями, приймаючи все це як милість Господа. Третє. Таке ставлення до життя допомагає людині пройти свій шлях мудро та залишити після себе добрий слід побожного життя, результативної роботи та звершених проєктів для вічності.

«Тож не будь надто справедливим...» Еклезіаста 7:16 Цікаво, що цей текст я вперше почув не тоді, коли сам його прочитав у Писанні, а коли активно домагався справедливості в одному питанні. Це було років п'ятнадцять-двадцять тому, коли я сперечався зі своїм батьком. Я був глибоко переконаний, що абсолютно правий. Для мене це було настільки очевидно, що я навіть не допускав думки про власну суб'єктивність. Мені здавалося, що це чиста, об'єктивна правда. Але батько, хоча й визнавав мою правоту, не погоджувався зі мною беззастережно. І тоді він процитував Еклезіаста 7:16. Він намагався пояснити мені, що навіть коли все виглядає абсолютно однозначним, таким воно може не бути. Що людина здатна мати надмірно загострене відчуття справедливості, яке легко переходить у самовпевненість. Для мене це була нова думка, яка запала в розум і часом приходила на памʼять. Минуло ще близько п'ятнадцяти років, перш ніж я зрозумів, що батько — а точніше, Еклезіаст — мав більше рації, ніж я. Навіть коли мені здається, що все очевидно, це ще не означає, що я бачу всю картину. Я залишаюся обмеженою людиною, яка за будь-яких обставин бачить лише частину реальності. Вже багато років спостерігаю, як християни, у тому числі й наші віруючі, судять людей — у Facebook, Telegram, Instagram, а часом і в особистому спілкуванні. І це сумно, а нерідко й боляче. Ми надто легко виносимо остаточні вироки, маючи лише окремий набір фактів. Ми майже ніколи не знаємо всіх мотивів, усіх обставин, усієї боротьби, яку переживає інша людина. Тому слова Еклезіяста не закликають відмовитися від правди чи справедливості. Вони закликають до смирення. Не будь надто справедливим у власних очах. Не поспішай ставати суддею там, де Бог не відкрив тобі всієї картини. І заклик «не будь надто справедливим» є не тому, що правди не існує, а тому, що ми знаємо надто мало. Ми бачимо лише фрагменти, тоді як лише Бог бачить усе. Це, друзі, застереження проти самовпевненого моралізму, коли людина ставить себе в позицію остаточного судді й вважає, що її розуміння справедливості є бездоганним. Саме тому, перш ніж судити, варто пам'ятати про власну обмеженість і залишати остаточний суд Тому, Хто знає всі обставини. І так, мудрість Писання мене неодноразово зупиняла у гарячих поривах загостреної власної справедливості…

«Серце мудрих — у домі жалоби, а серце нерозумних — у домі веселощів.» Еклезіаста 7:4 У Києві — день жалоби. Станом на вечір відомо вже про 27 загиблих унаслідок російського удару по Києву. Ця цифра, на жаль, може зрости. Понад сотня людей поранені, пошкоджено 23 заклади освіти, у лише в одному жилому домі знищено 64 квартири. Ворог цілеспрямовано веде війну проти мирного життя столиці — і не лише столиці. Ми знаємо, чому це відбувається. Демонічна одержимість гордістю російської влади робить цю війну нескінченною. Що нам робити? Захищатися і плакати. Захищати свою країну, всіляко підтримувати наших захисників. Захищати власний розум від паралізуючого страху й безнадії. Доки Господь дозволяє нам жити — ми маємо стояти й боронитися. І плакати. Плакати через безглузді смерті людей, яких убивають найпотужнішими смертоносними ракетами. Плакати через виродків, які називали себе братами, сьогодні прагнуть нашого винищення. Але плакати молитвою — звертаючи до Господа свій біль, відчай, горе й виснаження. Бо серце мудрих — там, де жалоба. Там, де смуток. Особливо в такий час, як тепер. Лише нерозумний намагатиметься не зважати на трагедію, буде ховатися від неї, закриватися від чужого болю, приглушуючи його всіма можливими видами дурману й розваги. Бо мудрість не тікає від болю. Вона проходить крізь нього разом із Богом.

Сполучені Штати Америки були засновані людьми, серед яких було чимало євангельських протестантів — переселенців з Європи, які тікали від релігійних переслідувань у пошуках свободи віросповідання. Їхня здібність ревно молититсь і важко, не покладаючи рук, працювати привела новостворену країну до процвітання. За ці століття США досягли вражаючого розвитку в законодавчій, економічній, науковій та суспільній сферах і для багатьох стала певним орієнтиром. Звісно, не все, що походить зі Сполучених Штатів, є добрим, і країна, як і будь-яка інша, має свої серйозні гріхи, помилки та виклики. Для мене Америка попередніх століть — це країна глибокої богословської освіти, видатного церковного розвитку, наукового поступу та всесвітнього місіонерського служіння. Її досягнення, її вплив і її приклад надихнули мільйони людей по всьому світу. Як би хто не ставився до Америки, важко заперечити вплив біблійних і релігійних принципів на формування її правових інституцій, культури відповідальності, підприємництва та сталого розвитку. Але майбутнє не побудуєш лише захопленням минулим. Кожне покоління має наново підтверджувати правильність своїх цінностей власними вчинками. А це вимагає надзвичайно мудрості і глибокої віри. Тож з нагоди 250-річчя Сполучених Штатів Америки хочеться побажати Божого благословення цій країні, де сьогодні живе величезна українська громада. Подаруй Господи її народу та лідерам далекоглядність, мудрість і здатність знаходити правильні рішення навіть у найскладніші часи і кризи. Нехай демократія, закладена людьми віри, не перетворюється на інструмент будь-якої ідеології, а залишається механізмом служіння суспільному благу. Дай Боже людям, які несуть відповідальність за майбутнє цієї країни, посвяти, мудрості й мужності сумлінно працювати, приймати виважені рішення та берегти ті фундаментальні цінності, які свого часу зробили Америку великою. Збережи їх від короткозорості духовної і політичної. Дай їм благодаті не забувати, що справжня сила народу полягає не просто в її економіці чи військовій могутності, а насамперед у реальних моральних ціннісних засадах, на яких він стоїть. P.S.Будь яке місто, народ чи країну здавна оцінюю через людей, яких знаю особисто. Дякую Богові за тих американців (мені траплялися в основному благочестиві і побожні чоловіки і жінки) через яких у мене найтепліші спогади про країну — благослови вас Господь, щоб таких людей, як ви, не меншало у вашій країні!

Під час чергової масованої російської атаки на Київ знову зазнали пошкоджень два молитовні будинки церков ЄХБ. 🔹У Дарницькій церкві вибуховою хвилею вдруге від початку повномасштабної війни пошкоджено вікна, стелю, внутрішні приміщення, територію та обладнання. Дякуємо Богові, що на момент удару в будівлі не було людей і ніхто не постраждав. Водночас у сусідніх житлових будинках є загиблі та поранені. 🔹Молитовний будинок церкви «Вознесіння», що розташований у Бортничах Дарницького району м. Києва, також вдруге зазнав пошкоджень унаслідок атаки. Руйнування вкотре нагадують, що війна не оминає й місця, де люди збираються для молитви, поклоніння та служіння ближнім. 🙏🏼 Закликаємо молитися за громади, які постраждали, за родини загиблих і поранених, а також за якнайшвидше відновлення пошкоджених молитовних будинків. Якщо ви маєте бажання підтримати відновлення однієї з постраждалих церков, це можна зробити за реквізитами, наведеними нижче👇 ▶️ ДАРНИЦЬКА ЦЕРКВА М. КИЄВА ▶️ UA68 305299 00000 26002045031938 РО РГ ЄХБ ЦЕРКВА ВОЗНЕСIННЯ М. КИЄВА Дякуємо кожному за молитви, підтримку та небайдужість.

В Києві знову день жалоби. Напередодні російські ракети забрали життя 23 людей — 16 у столиці, ще семеро загиблих у Вишневому… Знову біль, який важко вмістити в слова. Це час глибокої скорботи й безмовної молитви. Разом із тими, хто втратив найдорожчих, ми плачемо й мовчимо, сумуємо й кричимо перед Богом. Коли власних слів бракує, ми звертаємося до тих, що народилися з такої самої глибини болю: «Згадай же, Господи, про моє лихо та мої нещастя — про той полин і гіркоту. Постійні думки про це шматують у мені мою душу. Але я нагадую своєму серцю минуле, і від того оживає в мені надія. З Господньої милості ми все ж не загинули, тому що Його милосердя не вичерпується» Плач Єремії 3:19–22. Разом із пророком ми сьогодні свідомо повертаємося до минулого — не для того, щоб застрягти в болі, а щоб побачити: навіть у найтемніші часи Господь діяв і не залишав Свого народу. Саме тому нам так потрібна Його сила в нашій слабкості, відвага для життя й служіння посеред страху, витривалість і стійкість у дні безнадії. 🙏🏻 Молімося сьогодні особливо ревно: Господи, будь близько до кожної родини, яка сьогодні оплакує своїх. Обійми тих, чиє серце розірване. Зцілюй поранених тілом і душею. Дай сили тим, хто тримає інших на руках. І не дай нам зневіритися, навіть коли біль здається нестерпним. Амінь.

Ще молодим завчив Римлянам 12,1-2 на памʼять. Неодноразово використовував у різних проповідях і особистих розмірковуваннях. Але коли через підготовку проповіді лише на ці два тексти занурився в оригінальний уривок, зрозумів, наскільки Павлове вчення глибше і багатше духовними сенсами, які вкрай важливі для щоденного християнського життя. А ще побачив, що раніше, без ретельної екзегези деякі нюанси сенсів привносив на свій глуз (шкодую) і деякі випускав. Мораль проста — без ретельного дослідження проповідник має небезпеку проповідувати забагато своїх ідей. https://youtu.be/bdOWr_J-K08?si=6QFNmpnbGd-FcIV4 P.S. Загалом буде чотири проповіді на 12 розділ Листа до Римлян обʼєднаних загальною назвою Не сам: твоя унікальність розкривається тільки в єдності з іншими.

«О Ісусе, Володарю, Осереддя й Мето всього! Доки ще слава, яка так довго чекає на Тебе, буде Твоєю? Тепер люди не думають про Тебе; тоді ж вони не думатимуть ні про що інше. Тепер хвалять інших людей; тоді ж ніхто не зважатиме на чиїсь заслуги. Поспішай, поспішай, Славо Небес, візьми Свій вінець, підкори Своє царство, полони Свої творіння». — Елізабет Елліот. Крізь брами сяйва (1957)

Сьогодні рівно 9 років як немає тата… Є відчуття смутку, але відчуття вдячності значно глибше. Міркував, якби я одним словом охарактеризував татові настанови. Це було би точно слово «вчися». І воно було дієвим для кожного з нас чотирьох. Відчуваю, що і до сьогодні переслідує мене… Дякую Богові за побожного, мудрого і далекоглядного тата!