Верховний Суд

​Огляд судової практики Верховного Суду щодо витрат на професійну правничу допомогу в адміністративному судочинстві   В огляді узагальнено правові позиції Верховного Суду, сформовані за результатами касаційного перегляду судових рішень в адміністративних справах за січень 2018 року – травень 2026 року.   Правові висновки суду систематизовано за такими основними напрямами:   1) загальні положення про витрати на професійну правову допомогу в адміністративному судочинстві, зокрема щодо критеріїв оцінювання витрат і меж повноважень суду здійснення такої оцінки, принципу змагальності під час вирішення питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу, строків та належного способу звернення до суду щодо відшкодування таких витрат;   2) обґрунтованість і співмірність витрат на професійну правничу допомогу, зокрема стосовно обставин, що підлягають перевірці при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, принципу співмірності й умов його застосування при стягненні витрат на правничу допомогу; доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартості й погодинного розрахунку;   3) гонорар адвоката та інші складові витрат на професійну правничу допомогу, зокрема, щодо фіксованого розміру гонорару адвоката як складової витрат, ключового критерію оцінки «гонорару успіху» при визначенні суми відшкодування витрат; захисту від стягнення необгрунтованих витрат на правничу допомогу;   4) розподіл витрат на професійну правничу допомогу в разі закриття провадження у справі через відмову від позову або самостійне усунення порушення суб’єктом владних повноважень;   5) додаткове судове рішення про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зокрема про правову природу, підстави, порядок та процесуальні форми ухвалення такого рішення.   Цей огляд планується періодично оновлювати новими правовими висновками Верховного Суду.

​Неодноразове передання інформації про переміщення ЗСУ, зокрема перевезення військової техніки та розвантаження зброї, через чат-бот у месенджері «Telegram» оператору тематичної групи, публікації в якій безсумнівно свідчать про ворожий, пропагандистський та проросійський характер цього телеграм-каналу, кваліфікується за ч. 3 ст. 114-2 КК України – ККС ВС   У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали винуватою і засудили обвинувачену за ч. 3 ст. 114-2 КК України за те, що вона, використовуючи власний мобільний телефон, в інтернет-месенджері «Telegram» долучилася до тематичної групи «На самом деле в Днепре», у якій неодноразово, шляхом надіслання текстових повідомлень, поширювала інформацію невстановленому досудовим розслідуванням оператору чат-боту з ідентифікатором про переміщення ЗСУ за можливості їх ідентифікації на місцевості, зокрема про здійснення перевезення великої кількості військової техніки, розвантаження військової зброї. У касаційній скарзі захисник вважав, що діяння засудженої кваліфіковано неправильно, оскільки вона не заперечує факту поширення інформації, вказаної в судових рішеннях, однак жодними доказами не підтверджується те, що вона мала на меті надання цієї інформації представникам держави, яка здійснює збройну агресію проти України. Детальніше

​Зміна предмета позову з витребування частки у статутному капіталі на витребування внесеного до нього майна не змінює корпоративного характеру спору, якщо підстави позову залишаються незмінними – КГС ВС   Зміна предмета позову з вимоги про повернення частки у статутному капіталі товариства на вимогу про витребування майна, яке було внеском до статутного капіталу, сама по собі не змінює корпоративної природи спору, якщо підстави позову залишаються незмінними та відсутні докази втрати таким майном статусу внеску до статутного капіталу і набуття його як самостійного об’єкта цивільних прав поза корпоративними відносинами. За таких обставин спір підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.   Такого висновку дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду.   Детальніше  

​Спір про оскарження рішень і дій органів Асоціації приватних виконавців України, вчинених у межах дисциплінарної процедури щодо приватного виконавця, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства – КАС ВС   Оскарження рішень і дій органів Асоціації приватних виконавців України, вчинених у межах дисциплінарної процедури щодо приватного виконавця, з метою судового захисту права особи на здійснення діяльності приватного виконавця є спором публічно-правового характеру, що підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.   Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду.   Детальніше  

​Виявлення недоплати судового збору після ухвалення рішення по суті спору не є підставою для його подальшого стягнення, оскільки процесуальний обов'язок зі сплати судового збору в такому випадку вважається припиненим – ОП КГС ВС   Примусове достягнення судом до Державного бюджету України недоплаченого позивачем судового збору шляхом ухвалення додаткового рішення допускається виключно за наявності підстав, визначених ч. 2 ст. 163 ГПК України, тобто в разі, коли розмір судового збору попередньо визначає суд за умов очевидної невідповідності визначеної позивачем ціни позову дійсній вартості спірного майна або неможливості встановлення точної його ціни на момент пред’явлення позову.   У всіх інших випадках, зокрема при виявленні недоплати судового збору після ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог, суд відповідної інстанції – ані за заявою учасника справи, ані з власної ініціативи – не має права стягувати несплачений (недоплачений) судовий збір, у тому числі й шляхом ухвалення додаткового рішення, а процесуальний обов'язок позивача зі сплати судового збору вважається припиненим.   Такий висновок зробила об’єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.   Детальніше  

​Якщо твір набуває статусу об’єкта, що не охороняється авторським правом, його правова охорона як об’єкта авторського права припиняється – КГС ВС У правовій державі в порядку, спосіб і межах, передбачених законодавством з дотриманням процедури, затверджений уповноваженим органом зразок службового посвідчення – графічне зображення не може бути об’єктом приватної власності або комерційних прав у спосіб, що обмежує державні інституції в його використанні для виконання своїх функцій. Інше розуміння призвело б до монополії окремої юридичної особи приватного права, залежності держави від волі власника майнових авторських прав на графічне зображення, що суперечило б, зокрема, правовим засадам економічної конкуренції, ефективності публічних закупівель, створило б умови для обмеження прав держави у виборі постачальника для задоволення потреб держави в забезпеченні службовими посвідченнями державних інституцій. Визнання відсутніми в автора майнових прав на твір є неналежним способом захисту, якщо не встановлено їх передачу в належність іншій особі. Застосування недійсності реєстрації у сфері інтелектуальної власності як способу захисту ефективне для тих випадків, за яких для набуття виключного права застосовується реєстраційна система набуття прав, а в інших випадках такий спосіб не припиняє порушення цивільних прав та інтересів і не відновлює їх. Таких висновків дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду. Детальніше

​Друзі, у нашій традиційній рубриці «Ключове за тиждень» ми систематизували для вашої зручності найактуальніші публікації Верховного Суду, варті вашої уваги. Судові рішення: 🔹 ОП КЦС ВС: сам по собі факт проходження військової служби не є автоматичною та безумовною перешкодою для призначення військовослужбовця опікуном недієздатної особи 🔹 ОП КГС ВС: виявлення недоплати судового збору після ухвалення рішення по суті спору не є підставою для його подальшого стягнення, оскільки процесуальний обов'язок зі сплати судового збору в такому випадку вважається припиненим 🔹КГС ВС: відділення Антимонопольного комітету України можуть здійснювати свої повноваження за межами відповідного регіону за дорученням Голови Антимонопольного комітету України 🔹ККС ВС: неодноразове передання інформації про переміщення ЗСУ через чат-бот у месенджері «Telegram» оператору тематичної групи, публікації в якій свідчать про ворожий, пропагандистський і проросійський характер телеграм-каналу, кваліфікується за ч. 3 ст. 114-2 КК України 🔹КГС ВС: зміна предмета позову з витребування частки у статутному капіталі на витребування внесеного до нього майна не змінює корпоративного характеру спору, якщо підстави позову залишаються незмінними 🔹КАС ВС: спір про оскарження рішень і дій органів Асоціації приватних виконавців України, вчинених у межах дисциплінарної процедури щодо приватного виконавця, підлягає вирішенню в порядку адміністративного судочинства 🔹КГС ВС: якщо твір набуває статусу об’єкта, що не охороняється авторським правом, його правова охорона як об’єкта авторського права припиняється Огляди судової практики: 📌Огляд актуальної судової практики КАС ВС за травень 2026 року 📌Огляд судової практики ВС про обчислення строку досудового розслідування 📌Огляд судової практики ВС щодо витрат на професійну правничу допомогу в адміністративному судочинстві (січень 2018 року – травень 2026 року) Новини: 📎 Судді ВС розповіли про обсяг судового перегляду в справах про застосування санкцій та нові форми зловживань у процедурах банкрутства Авторські колонки: Стаття судді ВС у КЦС Василя Крата щодо скасування заповіту в практиці касаційного суду  

​​Цього тижня знайомимо вас зі справами, переданими на розгляд Великої Палати Верховного Суду, об’єднаних та судових палат касаційних судів, а також зі справою, прийнятою до розгляду Великою Палатою ВС, відповідно до ухвал про передачу та прийняття, внесених до ЄДРСР із 6 по 12 липня 2026 року. Детальніше – https://cutt.ly/lyw6dMwp

​​Досягнення дитиною 14-річного віку дає їй право самостійно визначати місце свого проживання – КЦС ВС Передбачене ст. 163 СК України право батьків на відібрання дитини стосується виключно малолітніх осіб, тоді як дитина у віці від 14 до 18 років вже наділена правом на вибір місця проживання. Таким чином, при вирішенні подібних спорів визначальним є волевиявлення самої дитини, якщо воно не суперечить її якнайкращим інтересам. Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду. У справі, що переглядалася, мати звернулася до суду з позовом про відібрання дочки в баби. Спір виник після того, як рішення про позбавлення позивачки батьківських прав було скасоване в апеляційному порядку, проте баба, яка була призначена опікуном на період позбавлення матері батьківських прав, відмовлялася добровільно повернути дитину та перешкоджала їхньому спілкуванню. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову, мотивуючи це тим, що на момент розгляду справи дитині вже виповнилося 14 років, а закон дозволяє батькам вимагати відібрання лише малолітньої дитини (до 14 років). Оскільки дитина висловила небажання проживати з матір'ю, суд визнав вимоги позивачки необґрунтованими. Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та задовольнив позов, вважаючи, що мати має переважне право перед іншими родичами на проживання дитини з нею, ураховуючи й те, що батько дитини був позбавлений батьківських прав. КЦС ВС скасував постанову апеляційного суду та залишив у силі рішення суду першої інстанції, зробивши такі правові висновки. Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права та обов’язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Згідно зі ст. 6 СК України малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від 14 до 18 років. При цьому право батьків вимагати відібрання дитини від будь-якої особи, яка тримає її в себе не на підставі закону або рішення суду (ч. 2 ст. 163 СК України), стосується саме малолітньої дитини. Водночас закон наділяє дитину, яка досягла 14 років, правом на самостійне визначення її місця проживання. Відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України, якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла 14 років, визначається нею самою. Ця норма кореспондується з положенням ч. 2 ст. 29 ЦК України, яка встановлює, що фізична особа, яка досягла 14 років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. КЦС ВС зазначив, що на момент розгляду справи та ухвалення рішення судом першої інстанції дитина досягла 14-річного віку, а тому відповідно до ч. 3 ст. 160 СК України та ч. 2 ст. 29 ЦК України набула право самостійно визначати своє місце проживання. Крім того, КЦС ВС указав, що під час розгляду справи дитина висловила бажання проживати разом із бабою, що не суперечить її найкращим інтересам. КЦС ВС також підкреслив, що мати не позбавлена права спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. Постанова КЦС ВС від 20 травня 2026 року у справі № 195/533/24 (провадження № 61- 2894св26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/136784342. Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

​​Тримісячний строк звернення до суду у спорах щодо виплати сум грошового забезпечення після звільнення зі служби обчислюється з дня отримання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (грошового атестата), а не з дня отримання відповіді на запит щодо уточнення окремих складових таких сум – КАС ВС У спорі, що стосується виплати всіх сум, належних особі при звільненні, перебіг тримісячного строку звернення до суду, визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, починається з дня отримання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Водночас відсутність у такому документі повної інформації про механізм нарахування окремих складових грошового забезпечення не означає, що перебіг цього строку не обмежений часом і розпочинається лише після отримання відповіді на адвокатський запит чи інший інформаційний запит. Особа повинна діяти добросовісно та активно реалізовувати своє право на судовий захист, а час, необхідний для отримання додаткової інформації, включається до загального тримісячного строку звернення до суду. Такий висновок зробив Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду. Детальніше

​​Систематичні неявки належним чином повідомленої сторони захисту в судові засідання свідчать про її свідоме зловживання своїми процесуальними правами, безпідставне затягування судового процесу та перешкоджання розгляду кримінального провадження в розумні строки, враховуючи закінчення перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, передбачених ст. 49 КК України – ККС ВС У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій визнали винуватим і засудили обвинуваченого за ч. 1 ст. 286 КК України.У касаційній скарзі захист зазначав, що апеляційний розгляд відбувся без участі обвинуваченого та його захисника, незважаючи на обґрунтоване клопотання сторони захисту про його відкладення. Залишаючи без зміни ухвалу апеляційного суду, Верховний Суд вказав, що добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи з конституційних положень, означає, що зловживання правом є спотворенням правосуддя, коли той чи інший учасник судового провадження надає своїм діям видимість юридичної правильності, натомість насправді використовує в цілях, які є протилежними тим, задля досягнення яких закон наділяє їх відповідними процесуальними правами. Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, зокрема аудіозаписів судових засідань апеляційного суду, учасники справи під час неодноразових (понад 9) відкладень судових засідань в суді апеляційної інстанції заявляли про зловживання стороною захисту своїми процесуальними правами. Крім того, представник цивільного позивача звертався до суду з письмовою заявою про визнання дій обвинуваченого такими, що спрямовані на затягування процесу, а представник потерпілих – із заявою про зловживання процесуальними правами. Звертаючись із клопотанням до апеляційного суду про чергове відкладення судового засідання через перебування підзахисного на стаціонарному лікуванні, захисник не долучив підтверджуючих документів. До того ж сам захисник не з’явився до суду апеляційної інстанції, не повідомив суд про поважність причин свого неприбуття, чим, на переконання колегії суддів, допустив неналежне представлення інтересів обвинуваченого в суді апеляційної інстанції. Апеляційний суд вважав за можливе розглянути апеляційні скарги за відсутності сторони захисту, беручи до уваги той факт, що в цьому випадку участь сторін кримінального провадження є необов’язковою, обвинувачений та його захисник належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду й не надали доказів щодо поважності причин своєї неявки, при цьому інші учасники провадження наполягали на розгляді апеляційних скарг за відсутності сторони захисту, яка вчиняє умисні дії, спрямовані на затягування розгляду справи. Колегія суддів ККС ВС зазначила, що систематичні неявки обвинуваченого та його захисника в судові засідання апеляційного суду свідчать про їхнє свідоме зловживання своїми процесуальними правами, оскільки призвели до безпідставного затягування апеляційного розгляду та перешкоджали розгляду кримінального провадження в розумні строки, враховуючи закінчення перебігу строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, визначених приписами ст. 49 КК України. Постанова ККС ВС від 4 червня 2026 року у справі № 947/21679/23 (провадження № 51-1017км26) – https://reyestr.court.gov.ua/Review/137226650. Із цим та іншими правовими висновками Верховного Суду можна ознайомитися в Базі правових позицій Верховного Суду – https://lpd.court.gov.ua.

​​Витрати на обслуговування рахунку в цінних паперах підчас ліквідації банку підлягають позачерговій оплаті як витрати на збереження активів банку – КГС ВС Комісія за обслуговування депозитарного рахунку в цінних паперах неплатоспроможного банку є витратами, пов’язаними з утриманням і збереженням майна (активів) банку, а тому підлягає позачерговій оплаті відповідно до ч. 2 ст. 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Сам факт продажу майнових прав на цінні папери не свідчить про припинення таких витрат, якщо не доведено фактичного переходу права власності на цінні папери та їх списання з рахунку банку. Такого висновку дійшла колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду. Детальніше