Веселий піп

Знак питання в кінці речення показує що владика сумнівається в звершеній нагороді?

"Таваріщ, закусивать нада" (с)

«Тімур Пакан і його команда» "Я і мая каманда маладая дєлаєм... штота важнає" (с)

Поки Запоріжжя майже щодня здригається від російських обстрілів, у місті зібралися троє особливо відданих шанувальників Кирила (Гундяєва) та концепції «русского міра». Картина, погодьтеся, майже комедійна. Люди, які роками розповідають, що їх «жорстоко переслідують за віру», абсолютно спокійно збираються, проводять свої заходи, згадують «великого господіна Кірілла», говорять про «святу Русь» і при цьому ніхто їм не заважає. Дивні якісь «гоніння»… Особливо кумедно читати в афільованих з ними соцмережах одні й ті самі мантри про «канонічність», «послух патріарху», «єдність зі святою Руссю» та «кіріархальність» Складається враження, що методичку давно не оновлювали — тільки копіюють і вставляють. І після цього нам ще розповідають, що Україна — «недемократична держава». Серйозно? У країні, яка воює з російською агресією, ці люди безперешкодно проводять свої зібрання, відкрито просувають промосковські наративи й називають себе жертвами. Це, мабуть, один із найоригінальніших жанрів релігійно-політичного гумору. Так, ще залишаються люди, яких подібні «горе-проповідники» змогли переконати. Але з кожною ракетою, що прилітає по українських містах, таких стає дедалі менше. Бо дуже важко пояснити людині, чому її будинок розбомбили ті самі «брати», за яких пропонують молитися провідники ідеології Антоній,Феодосій та Лука. Тож коли в Запоріжжі лунають молитви за Кирила, це виглядає вже не як богослужіння, а як своєрідний «звіт про виконану роботу»: мовляв, «не хвилюйтеся, ми все ще в строю». Щоправда, є одна проблема. Методички не витримують конкуренції з реальністю. А реальність сьогодні звучить значно голосніше, ніж будь-які промови про «русскій мір».

"Духовний фронт" пише: «Намісник Шредінгера»: між церковним рішенням і політичними мотивами. Станом на момент підготовки цього тексту офіційні інформаційні ресурси ще не оприлюднили журнали засідання Священного Синоду Православної Церкви України, хоча саме засідання відбулося 13 липня у другій половині дня. Уже сьогодні має розпочатися Архієрейський собор, на якому ці рішення планують затвердити одним пакетом разом із рішеннями інших засідань Синоду — як оприлюдненими, так і тими, що залишаються непублічними. При цьому, за інформацією джерел, архієреям не планують надати можливості попередньо ознайомитися зі змістом документів, за які вони голосуватимуть. Водночас кілька незалежних одне від одного джерел усередині ПЦУ підтверджують: питання статусу єпископа Авраамія на Синоді розглядалося. Саме тут і починається найцікавіша частина цієї історії. Усі співрозмовники погоджуються, що його статус змінюється, однак принципово розходяться у відповіді на питання, як саме це оформлено. За однією версією, Авраамій залишається намісником, але повертається до статусу виконувача обов’язків — того самого, з яким був прийнятий до ПЦУ. За іншою — фактично усувається від управління монастирем, зберігаючи лише формальну присутність у Лаврі. У результаті виникає парадоксальна ситуація: одна й та сама особа одночасно ніби залишається намісником і водночас втрачає управлінські повноваження. Саме тому цю модель вже неофіційно можна назвати феноменом «намісника Шредінгера». На думку редакції, за відсутності офіційних документів обидві версії цілком можуть виявитися двома сторонами одного рішення. Чому рішення може залишатися непублічним Відсутність журналів Синоду навряд чи є випадковістю. Якщо виходити з інформації від власних джерел редакції, керівництво ПЦУ опинилося між двома центрами очікувань: власним прагненням ухвалити кадрове рішення та небажанням входити у відкритий конфлікт із державою, яка, як ми повідомляли раніше, рекомендувала утриматися від різких кадрових змін саме зараз. Саме тому компромісом могло стати проміжне рішення, яке дозволяє кожній стороні трактувати його по-своєму. Чому така модель могла бути обрана У такій конструкції всі отримують власну версію подій. Усередині ПЦУ можна говорити, що кадрове питання фактично вирішене. Для держави зберігається можливість стверджувати, що принципових кадрових змін не відбулося. Водночас реальне управління може поступово переходити до інших осіб без офіційного оголошення про зміну намісника. Ризики такої конструкції Втім, така модель неминуче породжує проблему подвійної легітимності. Для однієї аудиторії людина залишається керівником, для іншої — вже ні. Подібні конструкції можуть працювати лише обмежений час, після чого їх доводиться юридично або адміністративно оформлювати. Водночас інсайдерська інформація, яку ми оприлюднили кількома днями раніше про поступове усунення єпископа Авраамія, певною мірою підтверджується. Але тоді виникає інше питання: як на це відреагує Президент, про зустріч із яким та спільні плани щодо Києво-Печерської лаври раніше повідомляв сам єпископ Авраамій? Найцікавіше питання Якщо припустити, що саме така модель реалізації рішення і була обрана, виникає головне питання: на кого вона розрахована? Найімовірніше, керівництво ПЦУ виходить із того, що навіть за повного розуміння Банковою реального змісту цього рішення влада не буде зацікавлена в його публічному загостренні. Такий розрахунок ґрунтується на переконанні, що високий рівень суспільної підтримки Церкви є достатнім стримувальним чинником для політичної конфронтації. За такого підходу суспільна довіра починає сприйматися не лише як моральний авторитет Церкви, а й як політичний ресурс у взаєминах із державою. Відповідно, виникає припущення, що напередодні можливих виборів жодна влада не ризикне вступати у відкритий конфлікт із церковною інституцією, яка має значну підтримку громадян.

Втім, український політичний досвід свідчить про інше. Високий рівень довіри до церковних інституцій сам по собі не конвертується в електоральну підтримку. Найбільш показовим прикладом став так званий «Томос-тур» напередодні президентських виборів 2019 року, який не дав очікуваного політичного результату. Стратегічні наслідки Ця історія виходить далеко за межі кадрового питання. Якщо ПЦУ справді бачить себе ядром майбутньої Помісної Церкви України та закликає духовенство і громади УПЦ до об’єднання, то одним із її головних аргументів має бути не лише канонічний статус, а й прозора та передбачувана модель внутрішнього управління. Закриті кадрові рішення, відсутність офіційних пояснень і ситуації, коли навіть архієреї дізнаються про важливі зміни неофіційно, закономірно породжують запитання: чи буде така система управління привабливою для тих, кого ПЦУ закликає до об’єднання? Саме тому історія з намісником Києво-Печерської лаври давно перестала бути лише кадровим питанням. Вона стала тестом і на характер взаємин між Церквою та державою, і на відповідність внутрішньої моделі управління тому образу Помісної Церкви, який ПЦУ пропонує українському православ’ю. Висновок Фактично сьогодні перевірку проходять одразу три речі: модель церковного управління всередині ПЦУ, характер її взаємин із державою та переконливість претензії бути ядром майбутньої Помісної Церкви України. Тому питання давно вийшло за межі особи одного намісника. Воно стосується того, якою буде українська православна еклезіальна модель у майбутньому: відкритою, соборною і передбачуваною чи дедалі більш централізованою, де ключові рішення ухвалює вузьке коло осіб. Саме відповідь на це питання, а не доля конкретної кадрової посади, визначатиме рівень довіри до ПЦУ — як усередині її єпископату, так і серед тих, кого вона прагне об’єднати навколо себе.

Тетяна Деркач пише: У зв'язку з гучними розслідуваннями в окремих військових бригадах згадався один підслуханий діалог між представниками опонуючих православних юрисдикцій: -Владика, навіщо ж таке насильство? -Насильство? Ви ще не бачили насильства. От прийдуть наші хлопці з фронту... Ой, не біжіть поперед батька в рай, владика...

Прес-служба Володимир-Волинської єпархії УПЦ повідомляє про трагічну загибель насельника Світязького Петропавлівського чоловічого монастиря, ієродиякона Ніфонта. Отець Ніфонт був бусифікований ТЦК та загинув на фронті. Вічна пам'ять, Царство Небесне!!!

Яка сумна новина😂

Вата зібралась вознести молитви про патріарха-єретика.

😀😀😀😀😀😀😀😀😀😀😀 Но есть и хорошие новости

о. Сергій Прокопчук з УПЦ: «Війна змінила ставлення багатьох православних українців до російського православ'я та того "культурного" впливу російської ідеології на православну традицію, богослужбову творчість, агіографію, котрий ми бачимо. Росія навчилась використовувати постаті святих подвижників у своїй ідеологічній пропаганді. Мінеї переповненні молитовних текстів, присвячених святим, в котрих прославляється "вєлікая держава расійская". Для українців, котрі переживають геноцид від своїх "північних братів" неможливо чути ці пєрли богослужбової гімнотворчості. Але, нажаль, до цих пір на богослужіннях у храмах Української Православної Церкви використовуються тексти в котрих прославляється" вєлікая расія". Як з цим бути? Ми знаємо, що Синодальною комісією, котра відповідає за богослужбові тексти, керують люди, котрі блокують любі здорові зміни в цій царині. Ніхто не займається редагуванням богослужбових текстів в котрих відображається ідеологія "руського міра". Не має благословіння. І далі на парафіях лунають служби в котрих прославляється росія. Напередодні пам'яті преп Сергія Радонежського, наша парафія ініціювала редагування текстів служб цьому великому святому. З них прибрані всі моменти, котрі віддаляють нас від молитви і мають згадки про "вєлікую расію". Пропонуємо парафіям для використання. Бо змін від Синодальних комісій ми не дочекаємось. Кому потрібен відредагований текст, пишіть мені в особисті на любий месенджер, я перешлю файл. Тел: 0677984064»