«християнські вірші 🇺🇦» — Telegram-канал

"О, Господи, хто Ти?" А хто є для тебе Бог? А що, щоб робив я, Ти хочеш? Від погляду впав я Твого"- Сказав так Павло апостол, Як світло побачив він. Для нас ким Господь є сьогодні? Живий Він для нас, чи ні? " Накажеш мені що робити? Ось я, Ти пошли мене"- Чи можемо так говорити До Бога вночі та вдень? Покликання все шукаємо Навкруг себе у ділах. "А кого Мені послати?"- Усе слово Боже луна. Не проповіді, не моралі Бог хоче щоб людям ніс. А щоби людей спасали Любов'ю - навчав Христос. Підтримкою і увагою Зігріти хворі серця. Хай грішник навіть останній, Та не відвернути лиця. Не прийме нехай він навіть, Твою всю до нього любов, Але уночі в сльозах він, Згадає про тебе знов. А книга життя все пишеться У Господа в небесах. І скільки рядків написано Там є про твоє життя? Хай будуть цілі сторінки Про тебе написані там. Як Боже діло робив ти, З любов'ю як все звершав. А кого Мені послати? " Пошли, Господи, мене" Для інших себе віддати - Ти думав колись про це? Про те із Христом розмовляючи, Його не спитаєш: хто Ти? Коли ти з Ним зустрічаєшся, Слухняним Йому будь ти. Л. Шпак @virsh_online

Вогонь на жертвеннику не тримай намарно, Нехай на ньому жертва хвали горить. Все необхідне дав Господь для щастя, А дякуєш Йому за це як ти? На п'ять хвилин коліна лиш схиливши, Ти думаєш - віддав Йому хвалу... А як п'ятнадцять - то рахуєш жертвою! А цілий день - турбот лиш різних круг... А потім сльози...де благословіння? А як за них боровся, друже, ти? А скільки часу був ти на колінах? А скільки слави ти віддав й хвали? Не знемоглася та Господня сила, Що воскресила Господа Христа. Але твоя лиш сила ослабіла, Що, після покаяння, ще була. Любов та першая гарячая зів'яла, Коли життя, в турботах, потекло. На жертвеннику, жертв хвали так мало... Все лиш прохання, щоб життя добре ішло. А сила Божа поміняти здатна Весь твій характер, все твоє життя. Потрібно лише з Господом з'єднатись. В руку Його життя своє віддать. Нехай веде Він Сам і направляє. А не надіявшись на досвід лише свій, Своїм життям самому керувати А потім плакати: допоможи, Бог мій! А досвід наш земний введе в оману, Господь життя все знає наперед. Господня милість лиш не знемагає, Вона підтримає і в небо доведе. Лиш хай вогонь жертовний не згасає. Хай він в душі і день, і ніч горить. Жертва хвали хай Бога прославляє Вуста не втомлюються Господа хвалить! Л. Шпак @virsh_online

Хай мене не буде видно за хрестом Твоїм. Лиш трубою б не трубити про діла мої. Важити себе би тільки кожен день і час. Не знайшов Господь щоб легким кожного із нас. А ваги мають буть точні, не під мій настрій. Зважити себе ми можем - он я є який! Бог вагу Свою контрольну у житті нам дав. Слово Боже для контролю нам з небес послав. З іншими ось в порівнянні я - християнин. Бог моє ім'я прославить - я бо Його син. Я тружусь, всім помагаю - нагородить Він. І себе перевіряю на вагах своїх. Я вагу свою під себе тільки підкручу І прославлю своє ім'я, як тільки схочу. Для людей усіх роблю я тільки лиш добро. Говорю про те усюди - іншим хай урок. Є такії зараз люди з доброю душою. Трублять тільки ось як труби все перед собою. Добрих діл робить багато раді кожен день. Нагороди лиш немає для таких людей. Нагороду получають тут, в замній хвалі. Їх навкруг благословляють тільки на землі. За діла їх, накладають тлінні лиш вінці. Винні же у всім бувають невірні ваги. З іншими хоч в порівнянні вірні є вони. Та ім'я Бога не славлять, нема Йому хвали. І в обіцяній землі там не був Моісей. Не явив Господню славу в ревності своїй. "Чи ж нам висікти тут воду із тої скали?" Собі славу приписали, Бога обійшли. Зараз наш Ісус Володар - все в Його руках. Ти ж є тільки виконавець, перед Богом - прах. Так, мій друг, ми Його діти. Ним спасенні ми. Нагороду б тільки мати в небесах Святих. Буде в небі нагорода, якщо на землі, Лиш Христу вся буде слава, не тобі й мені. Хай мене не буде видно за хрестом Твоїм. Зважуй, Господи, нас Ти лиш, на вагах Своїх. Л. Шпак @virsh_online

Чи кожен той отримує, хто благає? Чи завжди той знаходить хто шука? Хто стукає, чи завжди відчиняють? А слово Боже каже нам, що "так" Ти дав би камінь сину, замість хліба? Чи, замість риби дав би ти змію? Усе найкраще ми даємо дітям. Отець же нам дає любов Свою. В житті ж так часто все розчарування. Просив, просив...а ось не получив. І знову ось сердечні лиш страждання Лишають вже тебе без всяких сил. І муки...о, сердечнії ті муки - Намріяв що, того не получив. І ніби віра твердая вже була... Та Бог не так усім руководив. Ось Нааман іде хворий в Ізраїль. Воєначальник, та в проказі він. Іде і все в дорозі уявляє Як від прокази вже пророк його звільнить. Прийде до нього, руки покладе той, Здоровим знову стане він тоді. Все мріяв, мріяв так він у дорозі... Що буде так, як він це уявив. Але пророк до нього і не вийшов. Слугу лиш вислав свого, щоб сказав - Потрібно лиш зануритись у річці. Такого Нааман і не чекав. І ось пішла тут хвиля невдоволення - Не вийшов, не уважив навіть він! Намарно я пройшов таку дорогу... Намарно я прийшов у ці краї. А наша річка глибша і чистіша. Не так я думав буде тут усе. Та його слуги все ж таки впросили Й занурившись, був зцілений уже. А Бог не так приготував для Наамана Дорогу зцілення, як лиш придумав він. Була уся лиш Богу тільки слава, А не пророка Нааман хвалив. У Бога просим і уже ми мріємо, Як буде Бог в житті усе робить. В Господні обітниці твердо віримо. І знаємо, що Бог нам відповість. Та не завжди Бог так відповідає, Як нам здається буде Він робить. Як довго відповідь не получаєм, "Не чує Бог"- спішим ми говорить. Чекать, не зневірятись, не спішити Славлячи Бога лиш потрібно жить. Він краще навіть, ніж про що просив ти, Готує у житті твому звершить. Л. Шпак @virsh_online

Яке Благословіння маємо ми, друзі, Господь дає тихенькі нам дощі. Щоб Доброту Його ми оцінили, Бо ми нічим цього не заслужили. Не по заслугам любить нас Творець, Любов Його немає в світі цьому меж! Так сильно полюбив цей світ Отець, Й бажає, щоби оцінили ми Любов цю теж. Не хоче Він від нас ні золота, ні срібла, Його Земля та все, що є на ній! Любов Христа до нас безмірна, Прийми Її ти, друже мій! Часи ще маємо сьогодні Благодаті, Шукай, мій друже, оправдання у Христі Розп'ятім! Прийдуть часи, і гірко так заплачеш, Коли у Славі ти Спасителя побачиш. Не буде Покаяння вже тоді, І оправдання не буде вже на Суді! Сьогодні до Ісуса поспіши, І прощення у Нього попроси. Простить Ісус, і змиє всякий гріх, Зійдеш ти з грішних вже доріг. Його Дорогу вибереш в житті, Щоб бути там, де будуть всі Святі! © Таїсія Садова. @virsh_online

ПЕРША ЦЕРКВА Чи хочем в першу церкву повернутись? У дні апостолів, у давні ті часи. І чудо пережити, і збагнути Присутність Божу, як у ті роки. Ми хочем бачить покаяння, Трьох тисяч,або ж ,навіть, і п'яти. І місце щоб тряслося від благання, І від молитви хворий міг іти. Щоб було як у Корнилія у домі, Коли там говорились лиш слова, І не було там,а ні шуму,а ні втоми, А сила Божа просто так зійшла. Щоб всюди переносив нас Дух Божий, Кривий,що після сцілення скакав, З людини щоб виходив дух ворожий, Вельможа щоби хрещення прийняв. Щоб про нас,як про апостолів казали: "Оце брати,яких стовпами звуть". Як апостоли ми рішення приймали, І в рішеннях отих, щоб була суть. Ми в мріях цих отак далеко ходим, І думаємо, так щоб було в нас. Але,чи ми із Богом взгоді ходим, Теперішній чи розумієм час. Чи ми готові у в'язниці бути, Побиті,як апостоли тоді. Про справи особисті щоб забути, За Божу волю бути в боротьбі. Чи можем понести німі молитви, Побути однодушно як вони? Бути в тій нелегкий битві, Не відчувати смутку ні вини. Чи ми готові мертвими упасти, Як той Ананій і Сапфіра з ним, Що змовилися якусь частинку вкрасти, І Господу усе не віддали. Чи радість наше серце наповняла б, Коли б сиділи у в'язниці ми, Чи ми б отак пісні хвали співали? Закутані в тяжкії кайдани. Чи будь готові ми,в не висипаннях, Збичовані, побиті як Павло. Окаменовані, нагі,в недоїданні, Чи хочемо,щоб з нами так було? Чи хочемо ми бути в катастрофах, Щоб день і ніч у глибині морській, Чи ми готові бути на Голгофі? Розп'ятими у муці цій страшній. Чи ми готові у в'язниці бути, Писать послання як Павло? То будем в першу церкву повертатись? У дні апостолів в ознаки й чудеса. Чи може хтось вже і почав вагатись? Почувши про умови в тих часах. Отак у серці ми ідею носим, Хизуючись бажанням ніби й так. Таким Ісус сказав: "Не знаєте, що просите!" Для кожного із нас це вірний знак, Щоб нам не бути мрійниками тільки, Щоб кожен день нам не фантазувать. Ми всі повинні знати все настільки, Щоб Божу волю, смирно виповнять. І все робити скромно, в міру віри, Яку Господь нам кожному вділив. Ходити скромно, всьому мати міру. Прожити так, як наш Господь прожив. Любити ближнього ,подати допомогу, У серці щоб була Христовая краса. Ісусу нову вибрати дорогу, Лиш так ввійдемо в Вічні небеса. Чи можемо ми стать перед синедріоном? І в силі Духа проповідь сказать. Чи можем, як Степан, всім своїм лоном? Не залічи їм Боже помирать. Амінь. Автор невідомий @virsh_online

Там в просторах небес вишини, Проживає небесний наш тато, Де нема вже ні смутку, біди, Де всі радо Христа прославляють. Як я мрію туди увійти, у ті небесні простори, Як я хочу обійняти Христа І без слів побути разом, Як я хочу тоді все забути. Ті страждання, що були на землі, Усі рани і болі глибокі, І в обіймах Христових просто побути. Просто почути: «Дитино, тебе Я люблю». Як я хочу тоді всіх зустріти, Кого так любила тут на землі. Хто для мене був рідний, А хто просто допоміг у біді. Хто не зрадив у важкі хвилини І вмів вислухать просто без слів, А хто просто умів обійнять Та поплакать разом у тиші. Як я хочу там про землю забути І назавжди лиш бути в обіймах Христа, Неземне те щастя відчути, Що я вже навіки у домі Отця. Та ще зараз я тут на землі, Ще не раз я зустріну скорботи, Але знаю: там, в небес вишині, Я відраду знайду у Христі. Так прожити я хочу життя, Щоб на небі Господь двері раю відкрив, І почути ці прекрасні слова: «Увійди, дитино Моя». Автор невідомий @virsh_online

Усім нам хочеться Нам хочеться, щоб все було‌ в нас добре, Завжди‌ і всюди щоби нам щастило, Щоб оминали нас всілякі бі‌ди й горе, Збувалося усе, що б не хотіли. Щоб Бог благословляв всі наші справи, Щоб ми і рі‌дні наші теж були здорові, Щоб всі до нас були привітні та ласкаві, Доми тонули у добрі, серця - в любові. Усі так хочемо, - і це нормально - Того‌ ж бажаєм всім, кого‌ ми поважаєм Це проголошуєм в реча‌х вітальних, І зичим один одному таке навза‌єм. Усі ми хочемо, щоб все було‌ в нас добре - Та не завжди, на жаль, так са‌ме і буває, Як йдуть одна за о‌дною долини й гори, Так й у житті, - за радістю сум наступає... Буває так, що са‌мі можемо хворіти, Чи з рідних може навіть хтось померти, Бо ми є плоть, від цього нікуди‌ не дітись, Усі ж ми люди на землі не є безсмертні. Буває, щоби досягнуть мети якоїсь Зусиль доводиться багато прикладати Й це коштує здоров'я й праці нелегко‌ї А результат не той, який хотіли б мати. І ображають рідні люди нас, буває, І поступають з нами жорстко і лукаво, Й стається щось тоді, коли і не чекаєш, Й ганьба на голову лягає замість слави. Щоб все було в нас добре, всі ми хочем, Але доро‌га часом всипана камінням, І просимо не раз,- "Благослови нас, Отче!", Не знаючи, що‌ є для нас благословінням. Й нерідко нарікаєм і клянемо долю, І стогнемо, - "За що таке нам, Боже!", Не розуміючи, яка для нас Його є воля, І що й біда благословінням бути може. Бог з висоти Своєї бачить значно далі, На шкоду, чи добро нам те чи інше, І в радість можуть обертатися печалі, Бо Богу із Небес завжди‌ видніше. Якби у нас все добре було за‌вжди, Лиш пелюстка‌ми встелена дорога,- Невдячним й самовпевненим всяк став би, Засіла б в серці гордість, не любов до Бога. І дуже швидко втратили б ми пильність, І сили у борні з гріхом лишилося би мало, І перестали би надіятись на Божу милість, Й до інших милосердя менше стало б. Бог допускає у житті випробування З причин, яких ми можемо й не знати,- Щоб зупинити, чи розвинути старання, Чомусь навчити, чи щось краще дати. Приймаймо з вдячнісю і добре і погане, І з вірою, - все це на благо нам послу‌жить, Хіба дитині батько зло бажати стане? Тим більш Отець, сильніше Він нас любить! Усі собі добра бажаємо, - хай так би й бу‌ло, Якщо ж і станеться в житті біда якая,- Зневіра хай у серці не знайде притулок, А мир й на Господа Надія в ньому пробуває. Авторський блог Оксентюка Олександра @virsh_online

В сухій пустелі відчуваю холод, А в натовпі тісному пустоту… Я повечеряла,наїлася,а голод, А лютий голод обкрада мою весну… Я йду,біжу по свіжим,мокрим травам, Душа на місці в розпачі стоїть, Я воду пʼю і пʼю та тільки спрага, Ця люта спрага у мені болить. Це рідне небо стало вже далеким, Якби ж торкнутися до нього як колись. Із місця зрушити…чому це так не легко? Мій шлях над прірвою,здавалося,повис. Я хочу дихати,я дихаю неначе, І вдих, і видих,вдих і видих та дарма… Легені живить кисень. Та задуха, Німа задуха душить і вбива. Я бачу сонце,так,це точно сонце, І світить,гріє,ласку пролива, І зараз день,я чітко бачу ,що це, Чому ж так темно?темрява німа… Без Бога я й при світлі не побачу, І дихать буду,тільки задихнусь, Без Нього все даремно,все невдача, Без Тебе,Боже,я ніяк не підіймусь… Тому в любов Твою я знов пірнаю, Вдихни у мене знов Своє життя, Тримай за руку аж до Неба,аж до Раю. Твоєю бути…Назавжди я вже Твоя.❤️‍🩹✝️ Автор:Катя Пелипенко @virsh_online

У кожного з нас своя є боротьба Невидима для людського погляду. Для кожного із нас стежка своя, Свої долини, гори і підйоми. Нелегкою так на цій землі іти, Та є у нас надія, сподівання завжди на Господа, Бо з нами Він в путі, Не сховані від Нього наші всі страждання. Шукає так Його наша душа, Багато так питань...але мовчання... Некваплячись все на землі звершає, Щоби навчити нас терпінню у чеканні. У кожного з нас боротьба своя, Але своє життя з іншими порівнявши, Все ж, іноді, ми можем помічать - Їхнє життя багато важче нашого. А Бог по силам тільки нам дає. Він, більше наших сил, не допускає. В скорботах нас за руку Він бере, І вже ніколи нас не відпускає. Боротьба в серці, в розумі боротьба... Ворог мучить тіло і розум не спокійний. І сперечається він з Господом тоді: " Хіба достойний я цю біль терпіти?" Але якщо ми гідно не пройдем Низин, де лиш пісок й каміння під ногами, Як тоді підійматися будем На висоту, що так про неї мріяли весь час ми? Там, під ногами, міцна скеля є, А не гарячий той пісок сипучий. Там Божого тепла багато є, Над головою хмари не пливуть вже. Вузька стежина, та по ній пройти На цій землі дано не багатьом лиш. Та так багато Божих обітниць На цій путі дане Всевишнім Богом. Вічне життя з Ісусом в небесах, І допомога на землі від Нього. Все вчасно є на Божих вже часах - Про це ми пам'ятати завжди можем. Л. Шпак

Сидеть у ног Иисуса - благодать, Но как приятно на груди Его согреться, И на Его вопросы отвечать, И слышать как стучит Иисуса сердце... На его стук, любовью отвечать... И впитывать в себя любовь Святую, Которою спешит Он всех обнять, Прижать к груди, чтоб защитить от бури. От бури жизни, что крушит вокруг И самые устойчивые скалы. У ног Христа услышать можешь друг Слова лишь утешения и правды. Блаженство там святое услыхать, Как оказаться в Царствии Небесном. Как жить, чтобы сходила благодать На душу, что желает так воскреснуть... Так, хочется поближе подойти, Чтобы у ног Его сидеть и слушать. Но видеть хочет нас Он на Своей груди, Чтобы Ему мы открывали душу. Ведь лиш к груди прижавшись тихо так, Захочется с Ним болью поделиться. Всё выплакать, Ему всё рассказать, Во всём, что наболело так, открыться. А это сделаешь, прильнувши лишь к груди, Как тихо плачет маленький ребёнок. Ведь знает - его папа защитит, И нежно так погладит по головке... И вытрет слёзы, и своей рукой Дитя он огорчённое обнимет. Как хорошо, что есть у нас такой Отец Небесный - свято Его Имя! Послал на землю Сына Он для нас, Чтоб мы могли на Его грудь склонившись, Как личного Спасителя принять, Сложить свой грех у ног Его пробитых. Л. Шпак

Про маму так віршів вже є багато. Тай варті наші мами є на те. Поговорити хочеться за тата, Й для нього слів багато гарних є. Якщо дивитись пильно у Писання, То там багато пише про батьків. Весь родовід із батька починався - Там Авраам Ісаака породив. Великими були мужі Господні - Давид, Ілля, Мойсей і Яків, і Іов... За них уся нам Біблія говорить. Отцями віри називав їх Бог. З них приклад у житті потрібно брати, Як вірою за Господом іти. Як Авраам, так Богу довіряти. Та прославляти щиро, як Давид. Як Іов, все навчитися терпіти. І як Мойсей, молитись за народ. Як жив Ісус, у цьому світі жити. Він - Батько наш небесний і наш Бог. Батьки земні, що люблять щиро Бога, Свою сім'ю за Господом ведуть. Багато мають так синів та дочок. Їх направляють на Господню путь. З любов'ю за сім'ю свою так дбають. У домі тім і затишок і мир. Їх теж отцями віри називають. Це - Господа улюблені сини. Такі батьки вже мають нагороду У Господа в прекрасних небесах. Є прикладом для Божого народу. Їх по життю веде Спаситель Сам. Батьки живіть, щоб потім ваші діти, Могли сказать: як тато хочу буть. Щоб так життя все Богу присвятити, І як отець звершати свою путь. Л. Шпак

Я́ шукаю на землі куточок. ------------------ Я шукаю на землі куточок тихий, Де б не знати більше смутків і тривог, Де минають стороною злидні й лихо, І де стеляться багато так доріг. Обійшла, здається, вже доріг чимало, Все надіялась знайти оазу ту, Де б душа від ран важких відпочивала, І не бачила довкола гіркоту. Де немає ні розлук, ані прощання, Де не плачуть від зажури небеса, Де зникає біль і розчарування, І цвіте навколо радісна краса. Там, де сльози не туманять мої очі, Де від болю не стискаються серця, Де тривога не приходить серед ночі, Й не приносить сумну вістку без кінця. Але скільки б не шукала я по світу, Заглядаючи в далекі сторони, — Тут тривогами і болем дні сповиті, Й на шматочки рвуться сни і спогади . На землі такого затишку немає, Тут у кожного свій хрест і свій тягар. Час летить, і за собою забирає, Залишаючи в душі печалі жар. Цей омріяний куточок — тільки в Бога, Там, у висі, де сіяють небеса. Там закінчиться тяжка моя дорога, І настане вічна, неземна краса. Тільки там, у Господа, немає горя, Ні розлук, ні бід, ні сліз, ані страждань. Там душа, мов тихе і спокійне море, Дочекається здійснення всіх бажань. Оля Снігурук. @virsh_online

Ти приходиш до мене у снах, І в дорозі мене Ти провадиш. Через шторми несеш на руках, Добрим словом у горі розрадиш. Мене сином Своїм Ти назвав, Ніжно взявши мене за долоні. На Хресті Ти мене врятував, І вінець взяв терновий на скроні. Ти зі мною ідеш кожну мить, І любові розкинув намисто. Я іду у небесну блакить, Де зустрінеш мене урочисто. Ти зі мною у радісних днях, Як дитину мене обіймаєш. І солону сльозу на щоках, Наче Батько, з любов’ю втираєш. Ти даєш мені сили іти, Ставши захистом від буревію. Допоможеш до цілі дійти, Бо Тобі я всім серцем довірив. А коли вже скінчиться мій шлях, І відкриються брами до неба, Ти стоятимеш там при дверях: «Сину Мій, Я чекаю на тебе». Андрій Швегло 16.6.2026 @virsh_online

Коли ти приходиш до Мене Я втіху тобі подаю О оюба моя ти дитино Молитву я чую твою. Частіше ставай на коліна Проси-щоб одержати щось Я відповідь буду давати Бо люблю Я сильно тебе Ставай і вночі на коліна І вранці і в вечері теж А я буду силу давати Щоб далі за мною іти Якщо хочеш благословіння І хочеш зі мною ти будь Молися мій друже молися Щоб бути зі Мною в раю. ©️ автор С.Федіна ✍️24.04.2026 @virsh_online

А хочеш повернутись у дитинство? Пробігтися босоніж по траві, Не на роботу встати на світанні - Але зустріти сонце у красі Почути цвіркуна о шостій ранку, Зловити стрибунця малого у траві, Дихнути з нив повітря прохолодне, І мити ноги у воді ранкової ріки? Почути соловейка із діброви, Попити теплого із пінкой молока, Зловити любий погляд баби й діда, І муркіт їхнього лінивого кота? В обід побігти в річку покупатись, А потім і води корові віднисти - І далі дві години просто так валятись, І з сміхом засмагати на траві! Щоб потім знову покупатись Поїсти що бабуся принесе І наніч з дідусем піти рибалить І пригорнутися до нього у ночі А в завтра все те саме, попорядку Сніданок,річка, риболовля,ніч І так все літо, жити і гуляти А потім осінь,школа, і далі недо гри І потім повернутись у реальність Де вже сім'я, робота, день за днем І розуміня що вже це не повернути І зараз вже цінити те що є... Автор: Близнюк Ріта @virsh_online